Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.

Антична (від латинського слова "antuquus" — давній, старий, древній) філософія — це та філософська думка, що виникла і розвивалася в державах Середземного моря — в рамках Греції і Римської імперії — з кінця 7 сторіччя до нашої ери до 6 сторіччя нашої ери.

Антична філософія виникла і сформувалася спочатку в Древній Греції, що на зорі людської історії з’явилася ще на початку другого тисячоріччя до нашої ери — в епоху бронзового віку. За півтори тисячі років Греція пройшла величезний історичний шлях: від варварства — до цивілізації, від родоплемінних об’єднання — до державного устрою всього грецького народу, і вже в 8 сторіччі до нашої ери стала найбільш розвиненою і передовою — і в політичному, і …
в економічному, і в культурному відношеннях — державою того часу. І за увесь цей час як у суспільстві, так і свідомості окремих греків єдиним світоглядом був світогляд релігійний.

Філософія Стародавної Греції — це філософія, так би мовити, в "чистому вигляді", — філософія взагалі, філософія без яких би не було релігійних додатків.

Всесвітньо-історичне значення філософії Стародавної Греції полягає в тім, що саме вона заклала фундамент філософського мислення. Більш того, давньогрецька філософія відразу ж охопила всі проблеми світогляду і розпочала їх ефективно вирішувати. Фрідріх Енгельс справедливо відзначав, що в різноманітних формах грецької філософії вже в зародку, у процесі виникнення, було поставлено питання всіх пізніших філософських шкіл Європи.

Грецька філософія розпочала своє існування з розгляду проблеми про першооснови світу. Вона вирішувала цю проблему в дусі наївного матеріалізму, оскільки вбачала ці основи в "найпростіших стихіях" — у найпростіших речовинах світу. Від грецького слова "гілікі" (речовина) перші грецькі філософи й одержали назву гілікійців, чи ще — за назвою міста Мілет, в якому діяли гілікійці — Мілетської філософської школи (мілетці).

Засновник Мілетської школи і перший давньогрецький філософ Фалес з Мілета (624-547 роки до нашої ери) першоосновою світу вважав воду. Учень Фалеса Анаксимандр (610-546), основним елементом ("стихією") світу вважав невимірну і невидиму матерію, яку він назвав апейроном (щось невизначене). Учень Анаксимандра Анаксимен (588-525) першоосновою світу вважав повітря. Він вчив, що під впливом холоду повітря згущається в хмари, а потім у воду і землю, а розігріваючи, перетворюється у вогонь. У такий спосіб все існуюче виникає і живиться повітрям. Гілікійська школа в Мілеті проіснувала до 494 року до нашої ери, — до року захоплення і руйнування міста Мілета персами. Філософи з Мілета змушені були тікати на захід і оселилися на узбережжях Італіїв в місті Елея, ставши згодом засновниками пізнішої античної філософської школи елейців (елеатів, елатів). Філософи елейської школи — елеати: Ксенофан, Парменід, Зенон, Горгій і їхні послідовники — вчили, що Буття — єдине, незмінне і нерухоме. Елейці, у цілому, витлумачували буття в ідеалістичному плані, а іноді Буття ототожнювали з нематеріальним Богом. Але серед них було немало і послідовних матеріалістів, найбільш відомим серед яких був Меліс Самоський (середина 5 сторіччя до нашої ери). Не дивлячись на метафізичність і показне милування міркуваннями, філософія елатів значною мірою сприяла розвитку саме діалектики, тому що підводила до питання: яким чином засобами логічного мислення "уловити" і "утримати" діалектику предметів і явищ?

В рамках формування філософії, а то і поза нею, у Древній Греції бурхливо розвивалося наукове пізнання світу. Найбільш помітною фігурою цього розвитку був аристократ з острова Самоса Піфагор (570 — 497 року до нашої ери).Піфагор був найвидатнішим вченим не тільки свого часу, але і по наших мірках. Він є автором геометричної теореми, що носить його ім’я, цікавився проблемою першооснов і основ світу. Цю філософську проблему він намагався вирішити по науковому. Будучи насамперед великим математиком, він вважав: "Оскільки усе у світі можна зважувати, зводити до чисел, то сутністю усього світу і є Число".

Початком і кінцем усього світу Піфагор проголошував Одиницю. Вона в нього — початкова, всемогутня, безмежна і всеосяжна; з неї усе починається і нею усе і закінчується. Усі числа Піфагор поділяє на непарні і парні. Піфагор поділяв і по-своєму обґрунтовував віру в безсмертя душі, доводив реальність переселення душ (метемпсихоз), жадав від своїх послідовників виконання релігійних обрядів, уводив свої елементи культу. Система Піфагора складалася з двох частин: екзотеричної й езотеричної. Перша була відкритої і доступна для усіх. Друга, езотерична, — тільки для посвячених.

До нас не дійшли справжні твори Піфагора. Деякі дослідники доводять, що таких творів Піфагор і не створював, а учив тільки усно. Але після смерті вчителя його безпосередні учні (насамперед — Філолай, а також Архіт, Евдокс) почали писати свої твори від імені Піфагора . Ця традиція зберігалася протягом всієї історії піфагорейства .

загрузка…

Геракліт — найвидатніший діалектик античності.

Першим послідовним і видатним діалектиком був давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (540-480). До нас дійшли великі фрагменти з його творів, головним з який була написана у віршах поема "Про природу" (Peri Physeos). Не дивлячись на віршовану форму, твори Геракліта з величезним трудом читалися його сучасниками. За складність проблем і труднощі розуміння думок, що викладаються Гераклітом, його прозвали Темним.Все існуюче, учив він, постійно змінюється, переходить з одного стану в інше. "Усе тече, усе змінюється" (Panta Rei) — говорив він.

Геракліт був гілозоїстом, тобто вважав усю природу і її елементи живими істотами, у крайньому випадку, здатними відтворювати життя. Душу людини уявляв у вигляді вогню, що разом з усім світом здійснює кругообіг і систематично повертається у свій первинний стан чистого полум’я.

У Стародавній Греції покладено початок — і відразу ж у завершеній, класичній формі-таким типам філософських шкіл, як матеріалізм та ідеалізм.

Уже філософи мілетської школи, як те ми вже бачили, стояли на позиціях стихійного матеріалізму.

Найбільш чітко й випукло матеріалістичний світогляд викладено у творчості Демокріта з Абдер. Демокріт учив, що увесь світ, всі його предмети і явища складаються з атомів і порожнечі. З’єднання атомів веде до появи (народження), а їхній розпад — до зникнення (смерті) предметів. Атоми — вічні, неподільні, незмінні; найдрібніші елементи матерії. Вся історія розвитку філософського матеріалізму не випадково називається історією розвитку "лінії Демокріта у філософії".

Філософський ідеалізм — також у найбільш досконалій, класичній формі — представлений у творчості афінського аристократа Платона (427-347). "Лінією Платона у філософії" дотепер називають школи філософського ідеалізму, головним чином — об’єктивного ідеалізму.Платон вважав, що ідеї, поняття й інші духовні (розумові) утворення існують самі по собі у відриві від матерії; що саме ідеї є тією істиною, що лежить в основі всього існуючого. А матеріальні предмети і явища, за Платоном, є лише похідними від ідей; матеріальне буття — буття неістинне, неіснуюче, міонічне.

На розвиток європейської філософії і культури Арістотель зробив такий ж вплив, як усі філософи античності разом узяті. Він створив і відшліфував той стиль мислення, що одержав назву аристотелізму, і який постійно домінував і дотепер домінує в європейській культурі, філософії і науці.

Арістотель розкритикував теорію анамнезісу Платона. Він, Арістотель, був переконаний, що в почуттях людини відображуються конкретні речі і явища, хоча справжню істину про них можна виразити тільки в поняттях — безпосередніх продуктах не почуттів, а розуму.

Визнаючи вічність матерії, Арістотель вважав її інертним, пасивним елементом Всесвіту, у рух яку приводить форма. Формою усіх форм, Першорушієм Всесвіту, він визнавав Нерухомого Бога.

Філософи Стародавної Греції негативно ставилися до релігійних вірувань своїх сучасників. Сучасники відплачували філософам тією же монеткою, обзиваючи філософів богохульниками, розпусниками, безбожниками, атеїстами. За неповагу до богів грецького Олімпу був страчений (змусили "добровільно" випити отруту) Сократ. Філософа Парменіда, Ксенофана, Анаксагора за атеїстичні висловлення присуджували до страти . Від розправи над собою філософи рятувалися втечею з Афін.Поряд з висловлюванням неповаги до релігії і заперечення існування богів грецького Олімпу античні філософи поклали початок науковому вивченню релігії і віри в богів, зробили значний внесок у розвиток атеїзму як одного з типів світогляду.

В Афінах у 4-м сторіччі до нашої ери виникла і розвивалася філософська школа стоїцизму. Оскільки учні цієї школи збиралися для навчання в одному з портиків Афін, то їх і назвали стоїками. Засновником школи і її найбільш видатними діячами були Зенон з Кітона і Хрізіпп.

В цілому стоїки визнавали реальне існування фізичного матеріального світу. Вони заперечували об’єктивне існування уявлень, понять і ідей; визнавали їх лише суб’єктивними уявленнями і судженнями про світ. Але в центрі філософії стоїків знаходилися проблеми етики. Вони учили, що знання Логіки і Фізики потрібні тільки для того, щоб бути мудрим, — знати, як жити. А жити, вчили стоїки, необхідно в згоді з природою, підкоряться її законам, як своєму призначенню і долі. "Доля веде того, хто йде, і тягне того, хто упирається", — говорили вони. Сенс життя людини, повторювали вони слова Платона, у щасті, а щастя — у звільненні від уподобань, у спокої духу і байдужості. Пізніше стоїки обмежили себе виголошуванням різного роду повчань, притч і афоризмів про поведінку людини в побутових, суспільних і духовних сферах.

Антична філософія на доступному їй науковому і соціальному рівні вирішила всі підняті нею філософські проблеми. До початку нашої ери вона по своєму змісту уже вичерпала себе. На закладеному нею підгрунті уже нічого було вирішувати, а ставити і вирішувати якісно нові і більш глибокі проблеми філософського світогляду в неї не було ні потреб, ні можливостей. Вульгарна філософія засвідчила занепад античної філософії. А фізично і духовно античну філософію ліквідувало християнство.