Проблема методу та методології в сучасній філософії

Методологічна ситуація в сучасній філософії постає досить специфічною: філософія давно втратила статус "науки всіх наук", давно відмовилась від претензії на вироблення єдиного та універсального "методу здобування найперших істин всіма бажаючими". Але це вилилося в те, що вона опинилася відносно власного методу у певній, якщо не сказати — у повній невизначеності. До того ж, разом із відмовою від ролі єдиного проводиря у вирішенні людиною смисло-життєвих проблем у філософії (особливо — у філософії XX ст.) виник цілий, майже неосяжний спектр філософських напрямів, шкіл, традицій; їх кількість навіть важко охопити повною мірою.

Методологічна ситуація поступово окреслилась як дифузна (розпилена) та поліфонічна: за умов існування численних напрямів філософії висловлювати претензію на володіння якимсь єдиним привілейованим методом філософського …
пізнання навряд чи виправдано.

Разом із тим все одно у XX ст. існували напрями, що таку претензію не приховували; йдеться перш за все про марксизм (у його інтерпретації В. 1. Леніним, згідно із якою лише йдучи шляхом марксистської філософії можна прийти до істини, в той час як будь-яким іншим шляхом можна прийти лише до заблуджень та хиби), неотомізм (оновлену філософську доктри-ну Томи Аквінського). Деякі перевищені оцінки власних методологічних засобів можна зустріти і в межах інших філософських напрямів, наприклад, в міркуваннях представників аналітичної філософії, у феноменології, у прихильників герменевтичного дискурсу та ін. Проте в більшості цих таїм подібних напрямах в той же час проявляється виправдана терпимість до методологічних пошуків інших напрямів; врешті досить велика кількість сучасних філософів згідна із тим, що будь-які філософські пошуки виправдані, якщо вони приводять до розширення горизонтів філософського світоосмислення.

♦Отже, констатуємо: в сучасній філософії спостерігається методологічний плюралізм; проблема методу тут вирішується не на основі методологічного монізму і не шляхом пошуку якогось єдиного всемогутнього методу, а, з одного боку, шляхом вписування певних методів у найбільш поширені та впливові парадигми філософського світоосмислення; з іншого боку, шляхом взаємної доповнюваності різних методів в межах вирішування тих чи інших конкретних проблем.

Необхідність методу зумовлена, перш за все, тим, що філософське пізнання не може бути надійно підкріплене досвідом, емпіричними даними: сягаючи гранично широких життєвих та інтелектуальних орієнтирів, воно утримується силою "несучої себе думки". Тому людське мислення прагне виробити внутрішні нормативи, правила, принципи вибудовування процесу мислення, що спрямоване на вирішення певних проблем.

неможливістю сперти філософські

твердження на досвід

неможливістю дотримання предметної єдності певної філософської теорії

■ потребою у контролюванні ходу міркування

необхідністю вводити фічософські міркування у зв’язок із соціальними процесами

намаганням філософії рухатись у своїх побудовах від очевидного до очевидного

♦Отже, філософський метод перш за все покликаний впорядковувати та спрямовувати процеси мислення.

Проте не кожний впорядкований філософський дискурс (проходження певною дистанцією розгортання думки) може бути виправданим та визнаним достовірним. Тому, по-друге, філософський метод повинен бути адекватним предмету мислення або бути

з ним співмірним; тобто метод повинен бути предметним, змістовним; це значить, що в процесі філософського осмислення певних явищ ми повинні прагнути дотримуватись єдності предмету та методу. Філософський метод повинен засвідчувати достовірність здійснених інтелектуальних розвідок, тобто виконувати контрольні функції та функції обгрунтування ознак (критеріїв) достовірності, виправданості, надійності знань або застосованих прийомів мислення.

♦В міркуваннях про філософський метод не уникнути також питання про те, де та як, в кінцевому підсумку, може виправдати себе певна філософська концепція. В загальному плані ясно, що вона виправдовує чи не виправдовує себе лише у пракгиці життя, але і сама ця практика може бути по-різному осмисленою та інтерпретованою тою ж філософією. Тут можуть спрацювати два чинники: з одного боку, у філософії прийнято посилатись на численні данні різних наук, соціально-культурних традицій, міркування визнаних в суспільстві авторитетів; з іншого боку, безпосереднє внутрішнє переконання особистості.

Вбачання людиною остаточної очевидності в тих чи інших розгорнутих системах філософських міркувань залишається внутрішньою засадою для довіри тій чи іншій філософії. Відповідно, філософський метод повинен дозволяти нам вводити міркування у зв’язок із науковими то соціально-культурними реаліями, сприяти нашому міркуванню рухатись від очевидного та до очевидного.

загрузка…

Розглянемо послідовно ті методи, які використовуються в межах поширених сьогодні філософських парадигм, а також ті методи, які вважаються в сьогоднішній філософії найбільш виправданими та поширеними.

Серед найбільш впливових парадигм сучасної філософії виділяються такі:

Сцієнтистська ^" Антропологічна ■^ Онтологічна