Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.

Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення людиною, людством світу. Об’єкт світогляду — світ як цілісність. А предмет світогляду — відношення "людина — світ"„ Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, розумної частини світу (людини) із світом — як об’єктивно існуючою цілісністю (протилежністю людині). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світогляду.

А виходячи із природи людини, світогляд є система узагальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до Інших людей. Водночас світогляд — це система не завжди усвідомлених основних життєвих настанов людини, певної соціальної групи і суспільства, політичних, моральних, …
естетичних, релігійних, наукових, філософських принципів пізнання і оцінок.

Наявність світогляду є виявом системності духовності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальних груп, тих чи інших політичних сил.

Світогляд — це різнорівневе духовне утворення, в якому органічно поєднуються і житейське бачення, з його раціональними та ірраціональними елементами, розсудок і передсуди, наукові, художні і політичні погляди.

Розвиток світогляду відбувається шляхом зміни форм практичного освоєння людиною світу і її теоретичного самоусвідомлення.

Тому світогляд — найвища форма самоусвідомлення людини, логічно впорядкована система світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. В світоглядній культурі світові наявного буття протиставляється світ мети, світ ідеалів, цілей і сподівань, а також уявлення, почуття, ідеї, знання, вірування і переконання, опосередковані досвідом особистості і які є основою формування її життєвої позиції.

Історія — це досить складний і суперечливий, об’єктивно існуючий та думкою людини окреслений шлях розвитку відношення "людина — світ". Це шлях підкорення природи інтелектові та волі людини, це й перетворення самої людини і суспільства — від первісної людини і колективів до людського суспільства високого цивілізованого рівня.

Історія розвитку людини і світу показує, що складність і суперечливість існування відношення між ними багато в чому залежить від світоглядної культури, яка також має історичний вимір. Поняттям "історичність світогляду "охоплюється процес класифікації відношення "людина — світ" відповідно до абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні особливості цього відношення. Це означає, що історія світогляду невіддільна як від самої людини, так і від світу, а отже, й від їх співвідношення. Людина, кожна по-своєму, творить картину світу. У системно-організованому, логічному і теоретичному облаштуванні, а також у історією окресленій суспільній формі світогляд постає як "історичний тип".

Як правило, виділяють такі історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий і філософський. Більшість дослідників світоглядної культури вважає, що подана типізація не є найбільш досконалою ("істиною в останній інстанції"). Проте всі дослідники цього унікального явища стверджують високу ефективність цієї типізації, особливо для розкриття природи і сутності світоглядного вибору людини.

Окреслення історичності світогляду через міфологію, релігію, науку і філософію дає змогу побачити досить важливі (для людини) моменти.

По-перше, це рівень узагальнення знання про світ. Прояв співвідношення між буденним і теоретичним відображенням дійсності. По-друге, це вимір активності суб’єкта світогляду. По-третє, це його практична значущість. По-четверте, це підкреслення того моменту, що виникнення кожного з типів світогляду має своє місце і час. І найголовніше, по-п’яте, кожен із типів світогляду супроводжує всю історію людства, пульсуючи, виявляючись, то спалахуючи, то пригасаючи. Це виявлення показує, що жоден із типів світогляду окремо, ізольовано один від одного, не існує. Вони природно "переплетені", взаємопроникні, взаємовизначені. Це означає, що у міфологічному світогляді завжди є елементи релігійності, науковості і філософічності. А в релігійному — елементи міфологічності, науковості й філософічності. Науковий світогляд неможливий без елементів міфологічності, релігійності і філософських підходів. А філософський світогляд пройнятий елементами міфологічності, релігійності і науковості.