Поняття історії. Історичний процес як реальність

Коли ми думаємо про історію або ж звертаємося до книжок, присвячених історії, то остання найчастіше окреслюється перед нами як сукупність подій, що колись відбулись, проте зараз вони віддалені від нас у часі.

Наукові дослідження з історії стверджують, що йдеться про сукупність фактів, які мали місце в минулому суспільства; при тому досить часто наголошується, що історика повинні цікавити саме факти і тільки факти. Не має сенсу заперечувати значущість історичних фактів для людського самоусвідомлення та свідомого орієнтування у процесах та явищах власного життя, проте навряд чи можна погодитись із тлумаченням історії як подій або фактів. Це зумовлене тим, що,

по-перше, коли ми звертаємося до давніх історичних хронік чи-то літописів, виявляється, що їх автори …
досить часто описували події, що відстояли від них у часі інколи на два-три століття, тому фактична точність таких описів досить сумнівна;

по-друге, як це не дивно, і сучасність, а не лише віддалене минуле, зовсім не просто подати через незаперечні факти.

Досить часто навіть гучні події залишаються непроясненими, хоча при їх здійсненні могли бути присутніми журналісти, вчені, задіяні технічні засоби масової інформації. Варто лише згадати такі події, як, наприклад, вбивство президента США Дж. Кенеді, розстріл так званого "Білого дому" 1993 року у Москві, зникнення в Києві журналіста Г. Гонгадзе.

Соціологи, які спочатку вважали, що їх наука повинна перш за все видобувати факти зі сфери суспільного життя, вже в першій третині XX ст. прийшли до висновку, що зробити це у бажаному варіанті фактично неможливо.

Припустимо, ми хочемо зібрати як можна точніші факти щодо життя та діяльності якоїсь сукупності людей; ми повинні були би оточити цих людей цілою низкою реєстраторів, таких, як соціологи, історики, психологи, педагоги, можливо — лікарі, економісти та ін. Ясно, що в такому режимі досліджувані люди не зможуть жити і діяти природно, а, окрім того, ніколи не буде повної гарантії щодо правильності і точності фіксації реальних подій тими чи іншими фахівцями. Проте, і до самих таких умовних реєстраторів ми також повинні були би поставити спостережувачів (щоби зафіксувати саму подію реєстрації), до останніх — також, і т п. Ясно, що окреслена таким чином ситуація стає безглуздою, хоча саме так ми могли би мати більш-менш надійні історичні факти. Усвідомлення того, що історію навряд чи можна сприймати, як сукупність надійних фактів, породило відому тезу про те, що історія це всього лише сучасна політика, обернена до минулого (пор.: "Будь-яка історія є лише сучасна історія" — Б. Кроче). З іншого боку, навряд чи можна щось заперечити проти того, що сучасність постає продуктом минулих процесів людської життєдіяльності.