Передньоазіатські нагір’я

Тема 10.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

____________________________________________________________

 

Основні питання:

1. Кавказ.

2. Передньоазіатські нагір’я.

3. Месопотамія.

4. Аравійський півострів.

 

Рекомендована література.

1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 1. Евразия, Северная Америка. – М.: Просвещение, 1986.

2. Гаврилюк В.С. Зарубіжна Азія. Фізико-географічна характеристика. – К.: Вища шк., 1974.

3. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988.

4. Физическая география материков и океанов. В 2 ч. Учеб. пособие (И.П.Галай, В.А.Жучкевич, Г.Я. …
Рылюк. – Минск, изд-во Университетское,1988.

Субконтинент Південно-Західна Азія складається з чотирьох фізико-географічних країн: 1) Кавказ; 2) Передньоазіатські нагір’я; 3) Месопотамія; 4) Аравійський півострів.

 

Кавказ

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Кавказ розташована на заході Азії. Її західними межами є береги Чорного і Азовського морів, східними – береги Каспійського моря. На півночі вона межує з фізико-географічною країною “Східно-Європейська рівнина”, на півдні – з фізико-географічною країною “Передньоазіатські нагір’я”.

Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура.У тектонічному відношенні країна приурочена до складчастої області Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу. У її межах виділяють чотири геоморфологічних області: 1) Передкавказзя, що являє собою сукупність низовин и височин, приурочених до зони крайових альпійських прогинів; 2) Великий Кавказ, що являю собою могутню гірську систему із складчастих хребтів альпійського віку з максимальними висотами понад 5000 м з конусами згаслих вулканів (г. Ельбрус – 5633 м, г. Казбек – 5047 м), гірськими льодовиками і льодовиковими формами рельєфу; 3) Малий Кавказ, складений з складчастих хребтів альпійського віку висотою до 4090 м (г. Арагац); 4) Закавказзя, що являє собою сукупність низовин (Колхидської і Куринської), які відділяють Великий Кавказ від Малого.

КліматКавказу надзвичайно різноманітний, що пояснюється розміщенням гірської країни на межі помірного і субтропічного поясів. Передкавказзя відноситься до помірного поясу, Закавказзя – до субтропічного. Середні січневі температури в Передкавказзі дорівнюють –50С, у Закавказзі +3…+60С. Влітку температурні відмінності між північчю та півднем згладжуються, але відчувається різниця в температурах і кількості опадів між заходом і сходом Закавказзя, що випадають. Для Західного Закавказзя характерний вологий субтропічний клімат (в Батумі за рік випадає 2500 мм опадів), для Східного Закавказзя – сухий субтропічний клімат.

Середні липневі температури в Західному Закавказзі складають +23…+240С, у Східному +25…+290С. Це пояснюється тим, що на західну частину Закавказзя більший вплив здійснюють вологі повітряні маси з Атлантики і Середземномор’я, а на східну – сухі континентальні повітряні маси із внутрішніх областей Азії.

 

Передньоазіатські нагір’я

Передньоазіатські нагір’я поєднують три нагір’я, кожне з яких розглядається як окрема фізико-географічна країна: Малоазійського, Вірменського та Іранського. Загальною рисою всіх нагір’їв є аридність клімату. Проте по мірі просування на схід і осушення повітряних мас з Атлантики, кількість опадів зменшується і середземноморські ландшафти, що характерні для Малоазійського нагір’я уступають місце субтропічним пустельним ландшафтам.

Малоазійське нагір’я. Малоазійське нагір’я займає півострів Мала Азія. На сході воно межує з Вірменським нагір’ям. На півночі і півдні нагір’я здіймаються високі Понтійські і Таврські гори, що облямовують велике внутрішнє плоскогір’я, що має назву Анатолійського. Понтійські гори складені в основному докембрійськими і палеозойськими кристалічними породами, так як гороутворенням в цьому районі була охоплена окраїна давнього масиву. Гори Тавр складені в основному мезозойськими вапняками. З поширенням вапняків пов’язаний широкий розвиток карстових процесів. Анатолійське плоскогір’я являє собою сукупність плато, складених вапняками, що залягають на кристалічному фундаменті. Тому важливу роль у рельєфі грають карстові процеси. Висота плоскогір’я коливається від 800 до 1500 м.

На навітряних схилах гір на заході і півдні півострова випадає понад 1000 мм опадів на рік з різко вираженим середземноморським зимово-весняним максимумом. По мірі просування на схід вміст вологи в атлантичних повітряних масах зменшується і кількість опадів помітно зменшується. В центральних і східних районах Анатолійського плоскогір’я кількість опадів не перевищує 200 мм і ландшафти несуть риси аридності. Річки Малої Азії маловодні і мають нерівномірний режим. Найдовша річка – Кизил-Ірмак має довжину 1151 км і впадає в Чорне море. Найбільшим з озер є Туз, що розміщується у центральній частині Анатолійського плоскогір’я.

На бурих грунтах напівпустель розвивається дуже розрізнений рослинний покрив – ксерофітні чагарники і злаки (ковила, полин). Землеробство можливе лише в оазисах.

Вірменське нагір’я. Вірменське нагір’я на заході межує з Малоазійським нагір’ям, на сході – з Іранським, на півночі з Кавказом, на півдні з Месопотамською низовиною. Від Малої Азії країна відрізняється більшою абсолютною висотою (в середньому 2000 м), широким проявом вулканізму, більшою континентальністю клімату і значним послабленням впливу атлантичного океану. У Вірменському нагір’ї відсутній єдиний жорсткий серединний масив, тому немає і великих внутрішніх плоскогір’їв, як в інших двох Середньоазіатських нагір’ях. Майже вся поверхня нагір’я вкрита базальтовими лавами, які утворюють ряд плато і гігантських вулканічних конусів в декілька тисяч метрів висоти. Вулкани то утворюють лінійно витягнуті вулканічні хребти, то здіймаються серед плато окремими величними конусами (Арарат). Плато розділяють численні улоговини, в межах яких сконцентроване населення і його господарська діяльність.

Клімат Вірменського нагір’я континентальний суворий, з тривалою холодною зимою і помірно-теплим літом. Морози сягають – 150С. В літній час середня температура складає +15…+200С. Найбільш високі вершини гір протягом всього року вкриті шапками снігу і льоду. Річки нагір’я численні, але маловодні. Більшість озер не мають стоку в океан і є солоними. Найбільші із них – Резайє (Урмія) і Ван. Солоність першого сягає 220-230 ‰, другого – 20 ‰.

Більша частина Вірменського нагір’я позбавлена лісів. Ліси ростуть тільки на добре зрошуваних навітряних схилах гір на висотах понад 2000 м. Міжгірні улоговини розорані або вкриті сухими степами на світло-каштанових, бурих і сіро-коричневих грунтах або напівпустельною рослинністю на сіроземах.

Іранське нагір’я. Іранське нагір’я – найбільше і найсухіше з усіх Передньоазійських нагір’їв. Для природних умов нагір’я характерне чергування гірських хребтів і великих плоскогір’їв та западин, панування сухого клімату і переважання пустельних і напівпустельних ландшафтів. З усіх боків воно оточене високими окраїнними хребтами, відділяючими внутрішні плоскогір’я від прибережних низовин. З півночі нагір’я облямовують гори Ельбурс з найвищою точкою вулканом Демавенд (5604 м) і Туркмено-Хорасанські гори (Копет-Даг і Нішапурські гори), зі сходу – Сулейманови гори, З півдня – Мекранські гори, що простягнулися вздовж узбережжя Оманської затоки, із заходу – гори Загрос. Більша частина внутрішніх рівнин плоскогір’я зайнята піщаними і щебенистими пустелями. Найбільшими з них є Деште-Кевір і Деште-Лут. Слово “деште” перекладається як пустеля, слово “кевір” – як “соляна”, слово “лут” – як “піщана”. Звідси назва Деште-Кевір перекладається як соляна пустеля, а Деште-Лут – піщана пустеля.

Клімат нагір’я характеризується високою аридністю і різкими амплітудами температур повітря, які можуть сягати 900 (від – 400 до + 500С). Взимку на більшій частині регіону холодно. Тільки на Південно-Каспійський низовині і на узбережжі Перської і Оманської затоки середня температура січня набагато вища за 00 (+100С на Каспійському узбережжі і до +150С на півдня країни. Проте при вторгненні на Іранське нагір’я холодного помірного, а іноді і арктичного повітря температура може падати до – 250С і більше. Країна бідна на воду. Найдовшою річкою є Гільменд (1110 км), що бере початок з Гіндукушу і губиться у пісках внутрішнього басейну. Озера мілководні і сильно засолені, змінюють свої розміри і обриси в залежності від кількості опадів. Природна рослинність нагір’я в основному пустельна і напівпустельна.