Основні принципи довгострокового кредитування.

В умовах ринкової економіки природним є самостійне розпорядження суб’єктом, що хазяює, прибутком, одержуваної в результаті економічної діяльності. У довгостроковій перспективі можна прогнозувати збільшення частки вкладень, що направляються в розвиток виробництва, за рахунок власних джерел росту.

Доти, поки власні засоби підприємств резервуються в банках, вони служать природним ресурсом банківського кредитування. Оскільки окупність вкладень чистим доходом здійснюється в тривалий термін, природний і довгостроковий характер кредиту.

Таким чином, поряд з випереджальним ростом витрат на капітальні вкладення в порівнянні з ресурсами, відрахованими з прибутку, зростають засобу підприємств у банках. У результаті, довгострокове кредитування сприяє активному використанню нагромаджень підприємств.

В економічній літературі неодноразово вказувалося на те, що підвищення ефективності економіки вимагає обов’язкового випередження темпів …
росту національного продукту, національного доходу над темпами росту основних виробничих фондів. Однак таке правильне теоретичне положення не можна розглядати поза конкретними економічними й історичними умовами. Задача підвищення ефективності національної економіки повинна зважуватися як першочергова задача стратегії розвитку в найближчій перспективі.[14]

У кінцевому рахунку, мова йде про досягнення такого рівня використання і таких пропорцій у засобах виробництва і системі розподілу національного доходу, при яких буде забезпечене закономірне випередження зростання суспільного виробництва в порівнянні з приростом основних фондів. Однак у розвитку окремих галузей і особливо з низькою органічною будівлею фондів такої безумовної закономірності бути не може. Наприклад, у сільському господарстві електрозброєність праці робітників у кілька разів нижче, ніж у промисловості. Тим часом, у силу ряду причин (біологічних, метеорологічних, ґрунтових умов і ін.) сільське господарство вимагає більш високої озброєності праці в порівнянні з промисловістю при тім, що оборот виробничих фондів у два рази повільніше і, відповідно, уповільнена окупність вкладень. У цілому по народному господарству України можна зробити висновок, що ріст фондоозброєності у всіх галузях економіки і відповідний ріст фондоємності продукції викликають невтримний попит на капітальні вкладення. Це, у свою чергу, приводить до росту числа будівництв, до зв’язування засобів у так званих ‘довгих будівлях’, до збільшення ‘недобудови’, це, у свою чергу, приводить до ще більшого падіння фондовіддачі, росту фондоємності.

Грошові відносини, у яких знаходяться банки із суб’єктами, що хазяюють, формуються під впливом усієї сукупності економічних відносин, частиною яких вони є. Обсяг кредитно-розрахункових відносин насамперед залежить від масштабів національної економіки. В міру розвитку ринкових відносин усе велика частина зробленого продукту, у тому числі і створюваного в будівельному комплексі, проходить грошову фазу. У 1990 році 83% всього обсягу будівельно-монтажних робіт виконувалося підрядним способом на суму 11491 млн. крб., а в 1992 році – 95% на суму 14800 млн. крб. 3 Таким чином, переважає частина національного доходу, що спрямована на нагромадження, використовується безпосередньо в грошовій формі, що і визначає можливість і необхідність розвитку кредитних відносин у цій сфері. [21]

Упровадження ринкових відносин у господарську систему України з їхньою неодмінною вимогою самофінансування підприємств також супроводжується розвитком грошових відносин. Інакше кажучи, у міру переходу до ринку створюється ринковий механізм, що сприяє здійсненню кінцевих цілей структурної перебудови економіки країни.

У США, у післявоєнні роки, в економічних розрахунках приймалася норма 5-10 % мінімально припустимого доходу по інвестиціях у виробництво. При цьому для нової техніки, що, по розрахунках, дає ефект не відразу, а після закінчення визначеного часу освоєння, приймалася менша норма мінімально припустимого доходу, чим для заходів, що не виходять за рамки широко використовуваної техніки. Випливає підкреслити, що у всіх цих випадках мова йде не про середній прибуток і не про середній відсотку, а про мінімальний їхній рівень, при якому вкладення капіталів вважаються припустимими. Ті вкладення, що дають прибуток, вище мінімального рівня, визнавалися ефективними, а при наявності декількох варіантів вибирався той з них, який давав максимальний ефект.

Дані про фактичну рентабельність інвестицій у США показують, що норми відсотка по довгостроковому кредиті наприкінці 20х – початку 30х рр. складали 4,5-6%, у середині 40х рр. вони знизилися до 2,5-3%, потім стали підвищуватися і до кінця 50х рр. склали 4,5% 2. Про таку динаміку норми відсотка по довгостроковому кредиті говорять зміни облікового відсотка Федеральної резервної системи США, зміни рівня відсотків по активах страхових компаній, що вкладають свої засоби в акції і облігації підприємств, відомих своєю солідністю, рух норми відсотка по довгостроковим зобов’язанням (облігаціям держави і штатів, а також по облігаціях і акціям виробничих корпорацій).

загрузка…

По всім цей даної, рівень відсотка по довгостроковому кредиті в США, незважаючи на деяке підвищення в 50е і 60е рр., залишався порівняно низьким. Звичайно, треба враховувати, що рівень відсотка лише побічно свідчить про фактичної ефективності виробничих капіталовкладень і відбиває велику чи меншу можливість знайти капітал для нових інвестицій. У швидко галузях, що розвиваються, фактична прибутковість капіталовкладень набагато вище рівня відсотка по довгостроковому кредиті.

Положення стало мінятися в міру росту інфляції, підвищення рівня цін, знецінення валют і девальвації долара. При підвищенні рівня цін, що доходить до 15% і більш у рік, у розвитих країнах представлення кредиту по колишніх ставках стало невигідним; воно не компенсувало навіть знецінення долара й інших валют. Ставки стали рости, і в 1974-1975 р. вони складали більш 12%. Прибули (до сплати податків) стали визнаватися прийнятними, якщо вони складали не менш 20-25%. Тільки з кінця 70х рр. почалося зниження рівня відсотка на капітал. Наприкінці 70х він склав біля 7% [1].

При визначенні найвигідніших інвестицій у межах чи підприємства компанії їхній посібник прибігає до різних методів розрахунку. На практиці більшість окремих суб’єктів господарської діяльності часто застосовують дуже грубі прикидки, засновані на досвіді, здогадах, припущеннях, зведеннях про діях конкурентів і т.п. Фірм, що застосовують систематичні методи розрахунку, мало. Це звичайно великі фірми, що мають кращу інформацію і штатом фахівців. У задачу останніх входить вивчення кон’юнктури ринку, розвитку техніки і т.д.

У США, наприклад, маються і спеціальні консультативні фірми, прогнозуючі зміни економіки, попиту, цін. Все-таки і великі підприємства явно віддають перевагу більш простим, зрозумілим і дохідливим методам, що не вимагають додаткового часу, тим більше що і при складних розрахунках часто приходиться виходити з дуже наближених передумов і одержуване рішення може виявитися далеко не точним. У той же час умови мінливої кон’юнктури і конкурентної боротьби часто вимагають прийняття швидких рішень.

Накопичений досвꗬÁ‹Йደ¿ကЀ⋀
橢橢쿽쿽Й ꖟꖟ೚[1]ɫlٜٜٜ٬ټټټڐ冰冰冰8凨Ť卌ƴڐͮ唌唌"售售售售@啮喊[1]$襤ȠפּL¥ټ喚售售喚喚валася: при його загальному спаді найбільшою мірою скорочується виробництво споживчих товарів.

Структура економіки України, насамперед внаслідок існуючої ціновий, бюджетної і грошово-кредитної політики змінюється тільки в гіршу сторону. Підвищення цін і перегляди заробітної плати тільки збільшують ситуацію. Міри економічної реформи, проведені під гаслом наближення до кращим світової зразкам, у практичній площині ведуть до подальшого віддалення від цих зразків. Оскільки переливши капіталу, інвестицій у високорентабельні, соціально орієнтовані ринкові сфери не відбувається, те і у всій структурі економіки ніяких позитивних зрушень немає.

Банківський кредит – найважливіша складова частина ринкового самофінансування, а банківська діяльність – сукупність заходів для підвищення ефективності господарювання, заснованого на ринковій самооплатності. Породжені товарним звертанням кредитні угоди підприємств із банками опосередкують його, допомагають зробити і завершити акти купівлі-продажу.

Кредит бере участь у ринковому обороті і тим самим, у ринковому ‘визнанні’ товарів і послуг, що дуже важливо враховувати для характеристики ролі банків у господарському обороті й акумуляції засобів для інвестицій у структурні зрушення в народному господарстві. Банківські структури в ринкових умовах виступають як самостійні економічні одиниці, що вступають у звичайні, рівноправні комерційні справи із суб’єктами, що хазяюють.

Банки беруть активну участь у капіталовкладеннях в економіку країни, за допомогою механізму кредитування і розрахунків впливають на скорочення термінів будівництва, здійснюють контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.

Головним напрямком у роботі банків по обслуговуванню підприємств у здійснюваних інвестиціях є максимізація результатів використання кредитів. Кредитно-грошова політика, що проводиться урядом, закріплює основи структурної політики, пріоритети в розвитку галузей, на її основі будується діяльність комерційних структур (банків, інвестиційних фондів і компаній і т.д.), при цьому, розподіл фінансових засобів носить комерційний характер. У планах кредитування повинна бути зафіксована нормативна ефективність видаваних кредитів. Існуючі процентні ставки повинні впливати на вибір переважних, з погляду результатів, обсягів кредитування. Банки залучають у свій позичковий фонд гнітючу частину ресурсів на комерційній, а не дотаційній основі, що є могутнім стимулятором підвищення ефективності інвестиційних вкладень.

В міру розширення кредитних вкладень у народне господарство і їхньої орієнтації на досягнення вищих показників ефективності, об’єктивно необхідне посилення комерційних стимулів і в роботі самих банків. Помітимо, що економічні інструменти працюють на повну потужність лише при рівнорівневій системі керування, при якій сигнали прямої і зворотного зв’язку реалізуються рівною мірою у всіх учасників економічного обороту. Повний комерційний розрахунок підприємств і банків створюють рівні умови економічного стимулювання в процесі кредитування і розрахунків. Банки виявляються зацікавленими в результатах кредитних вкладень, і тим самим контрольна функція кредиту досягає своєї мети.

Регулювання кредитних відносин відбувається взагалі дякуючи чітко визначеним принципам кредитування, котрі оформилися під час розвитку економічних відносин у світі.

Банківське кредитування здійснюється при строгому дотриманні принципів кредитування, що надають собою вимоги до організації кредитного процесу. У залежності від конкретної стадії процесу кредитування принципи кредитування необхідно погоджувати зі специфікою кожного етапу. Наприклад, на стадії програмування останні необхідно погоджувати з бізнес-планом підприємств; на стадії надання- з цільовим характером позичок; на стадії контролю за використанням- з ефективністю проведеної позичальником роботи; на стадії повернення- з надходженням виторгу, погашенням заборгованості і сплатою процентних грошей. Ізольованість у застосуванні принципів кредитування дає однобокість в оцінці кредитного процесу, що може викликати помилки в прийнятті рішень і виникненні проблемних позичок.До принципів кредитування відносяться:а) зворотність і терміновість кредитування;б) дифференцированность кредитування;в) забезпеченість кредиту;г) платність банківських позичок.[6]Розглянемо докладніше кожний із принципів.1. Зворотністьє тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без зворотності кредит не може існувати, тому зворотність є невід’ємною частиною кредиту, його атрибутом.Зворотність і терміновість кредитування обумовлена тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні кошти підприємств, заснувань і населення. Ці засоби не належать банкам, і, в остаточному підсумку, вони, придя в банк із різних сегментів ринку, у них і ідуть (споживче, комерційне кредитування і т.д.). Головна особливість таких засобів полягає в тому, що вони підлягають поверненню (вірніше відзначити, повинна бути готовність до повернення) власникам, що вклали їхній у банк на умовах термінових депозитів. Тому "золоте" банківське правило говорить, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов’язань. Порушення цього основного принципу і приводить до банкрутства банку.Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення зворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинний бути не просто повернуто, а повернутий у строго визначений термін, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність зворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом перебування позичених засобів у господарстві позичальника і виступає тією мірою, за межами якої кількісні зміни в часу переходять у якісні. Якщо порушується термін користування позичкою, то спотворюється сутність кредиту, він утрачає своє справжнє призначення.2. Дифференцованністькредитування означає, що комерційні банки не повинні однозначно підходити до питанню про видачу кредиту своїм клієнтам, що претендують на його одержання. Позичка повинна даватися тільки тим госпорганам, що у стані його вчасно повернути. Тому диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитування, під якою розуміється фінансове стану підприємства, дающее впевненість у здатності і готовності позичальника повернути кредит в обумовлений договором термін. Ці якості потенційних позичальників оцінюються за допомогою аналізу їхній балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на сучасний момент і в перспективі.Ступінь кредитоспроможності (чи рівень кредитоспроможності) клієнта є показником індивідуального чи приватного кредитного ризику для банку, зв’язаного з конкретним клієнтом, конкретною позичкою, виданої клієнту.3. Забезпеченість кредиту закриває один з основних кредитних ризиків — ризик непогашення позички. Якби не приймався в увагу цей принцип, то банківська справа перетворилося б у спекулятивне заняття, де високий ризик ведення операцій привів би до різкому росту процентних ставок.Треба відзначити, що рішення проблеми забезпеченості кредиту залежить від типу кредитування і від суб’єкта позички. Якщо говорити про велику компанію, що успішно працює на протязі десятиліть, що має гарну і тривалу кредитну історію, що займає лідируючі позиції на ринку, очолювану відомими професіоналами, то рішення питання з забезпеченням кредитів вимагає одного підходу. Правда, треба сказати, що російська банківська практика дає приклади проблемних кредитів, що приводять до банкрутства великих банків. Якщо розглядати питання позички для малого підприємства, тільки зареєстрованого і починаючого свою підприємницьку діяльність з нуля — те тут без рішення питання з забезпеченням видавати кредит не можна. Цікава позиція з забезпеченням при споживчому кредитуванні, де можливий статистичний підхід оцінки кредитного ризику (наприклад, метод кредитного скоринга для добору позичальників) і забезпеченням може бути гарний набір визначених критеріїв позикоодержувача. Техніка кредитного скоринга була вперше запропонована американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х м.м. для добору позичальників по споживчому кредиті. Дюран відзначав, що виведена їм формула "може допомогти кредитному працівнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позичку, але в екстраординарних випадках її прогнозні якості слабшають."В українських умовах чисте застосування коефіцієнтів Дюрана неможливо (напевно саме наші випадки кредитування попадають у розряд екстраординарних), хоча мені були відомі успішні спроби застосування подібного підходу при масовому кредитуванні фізичних осіб.4. Платність банківських позичокозначає внесення одержувачами кредиту визначеної плати за тимчасове користування для своїх нестатків коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотꗬÁ‹Йደ¿ကЀ⋀
橢橢쿽쿽Й ꖟꖟ೚[1]ɫlٜٜٜ٬ټټټڐ冰冰冰8凨Ť卌ƴڐͮ唌唌"售售售售@啮喊[1]$襤ȠפּL¥ټ喚售售喚喚 Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, зв’язаних зі сплатою відсотків за притягнуті в депозити чужі засоби, витрат по змісту свого апарата, а також забезпечує одержання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання їх на власні й інші нестатки.При розгляді питання розміру плати за кредит, банки повинні враховувати наступні фактори:- ставка рефінансування НБУ України;- середня процентна ставка залучення (ставка залучення міжбанківських чи кредитів ставка, що сплачується банком по депозитах різного виду);- структура кредитних ресурсів (чим вище частка притягнутих засобів, тим дорожче повинний бути кредит);- попит на кредит з боку потенційних позичальників (чим менше попит, тим дешевше кредит);- термін, на який кредит “вилучається” з банку, — вид кредиту, а точніше ступінь його ризику для банку у залежності від забезпечення;- стабільність грошового обігу в країні (чим вище темп інфляції, тим дорожче повинна бути плата за кредит, тому що в банку підвищується ризик утратити свої ресурси через знецінювання грошей).Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дозволяє дотриматися як макроекономічні інтереси, так і інтереси на мікрорівні обох суб’єктів кредитної угоди — банку і позичальника

Надання кредиту має кінцевою метою не процес виробництва як такий, а його продукцію, доходи. Виділяючи кошти в позичковий фонд, в основному, за рахунок тимчасово вільних ресурсів підприємств і бюджету, банки розміщають їх у народному господарстві на основі зворотності, терміновості і платності, тобто, на умовах відшкодування їхній у продукції і доходах. Пооб’єктний підхід до визначення цілей кредитної програми приводить до розуміння контрольної функції як до права банків чи дозволяти відмовляти клієнту в одержанні довгострокового кредиту на визначений чи об’єкт операцію (існує також термін некредитуємі об’єкти, хоча економічно гнітюча частина вкладень може бути об’єктом кредиту, тому що окупається сукупним ефектом).

Крім того, кожна гривня інвестиційних вкладень у діяльність, на оплату нової техніки може обернутися різними нагромадженнями в залежності від обраного варіанта, витрат на зміст, інтенсивності, продуктивного використання об’єкта (рентабельності, фондовіддачі). Тому й у системі інвестиційних вкладень довгостроковий кредит не може бути зрозумілий інакше як у ролі обмеженого ресурсу, використання якого приносить збільшення ефекту. Інвестиційна програма в цих умовах, з розкладу конкретних об’єктів вкладень неминуче перетворюється в завдання по ефективності. Але для того, щоб інвестиційна програма одержала такий зміст, важливо, щоб і саме формування ресурсів інвестиційних вкладень було на платній, комерційній основі, тому що наступне розміщення їх здійснюється виходячи з платності (під відсоток).

Плата за притягнуті ресурси також знаходиться в руслі інтересів державного регулювання інвестиційними вкладеннями. Плата за притягнуті ресурси робить стимулююче, для суб’єктів, що хазяюють, вплив на ощадливе використання фондів нагромаджень. Адже використання фонду розвитку виробництва при одержанні щорічного доходу нижче, ніж ставка вкладного відсотка, виявиться для підприємства нераціональним.

Комерційне положення банків означає також, що вони дістають прибуток за результатами своєї діяльності (у виді банківської маржі) і після внесення відрахувань у доходи бюджету від цього прибутку, банки одержують можливість використовувати її частину, що залишилася, для поповнення фонду довгострокового кредитування, збільшення внесків у фонди розвитку. Причому банки зацікавлені й у тім, і в іншому: вкладення кредиту в нові об’єкти – це як би фонд розвитку банківської системи, її майбутні прибутки.

Важливо підкреслити, що виконання програми довгострокових кредитів, не повинне суперечити інтересам банківської системи. У практиці случається, що в момент звертання за довгостроковим кредитом суб’єкт господарювання має прострочену заборгованість по інших чи кредитах інші види неплатежів. Тоді найчастіше йому даються (за рішенням урядових чи органів самого банку) відстрочки платежів по несвоєчасно сплачених кредитах і тим самим відкриваються можливості для нового кредитування.

Тим часом, пролонгації платежів створюють пряму невідповідність між формою і внутрішнім змістом кредитної операції. Такі операції послабляють комерційний розрахунок підприємств, зменшують еластичність грошового обігу, ведуть до перерозподілу національного доходу на користь погано працюючих підприємств. Кожна окремо кредитна операція є ланкою загальної системи кредитування. Надання відстрочки або обмежує можливості кредитування інших, потрібних народному господарству об’єктів, або веде до випуску в звертання додаткових кредитних грошей, послабляючи, у кінцевому рахунку, зв’язок грошового і матеріального обороту країни.

Якщо в процесі виконання кредитного плану виявляються неплатоспроможність, економічна нестійкість підприємства, якому визначені позички на нове будівництво, придбання і т.п., то доречно в даному випадку (якщо буде визнана невідкладна необхідність будівництва) вирішити питання про виділення підприємству бюджетних чи асигнувань засобів з резервних фондів, якщо підприємство державне.

Необхідно відзначити, що в умовах високої інфляції, практично не виробляється видача довгострокових кредитів і це сильно обмежує можливості підприємства фінансувати технічний розвиток. Закордонний досвід показує, що навіть процвітаючі фірми рідко обходяться без довгострокових кредитів. Підсилити роль довгострокових кредитів у фінансуванні інвестицій можна за рахунок переходу до довгострокових процентних ставок не тільки по кредитах, але і по депозитах. Можна змінити положення введенням процентних ставок, що плавають, що складаються з реального банківського відсотка (7-10% по кредитах і 3-5% по депозитах) і інфляційної складової. Такий підхід забезпечить платність кредиту для позичальника при будь-яких змінах темпів інфляції і реальний доход для вкладника. Це підсилить зацікавленість вкладників у збереженні вільних коштів у банках, а також зробить вигідним надання довгострокових кредитів для фінансування інвестицій. Усе це буде сприяти оздоровленню економіки і зниженню темпів інфляції.[23]

Максимальна величина розриву в річних процентних ставках по депозитах і кредитам (маржа) повинна, у перехідний період, регулюватися урядом з урахуванням досвіду інших країн і не перевищувати 3-6%. Це буде сприяти зниженню необґрунтованого зростання доходів банків. Не можна вважати нормальним сформоване положення, коли, в умовах розвинутої економічної кризи, низького якості банківських послуг рентабельність багатьох комерційних банків перевищує 100%. Про таку рентабельність не можуть навіть мріяти ведучі західні банки, якість і обсяги послуг, що робляться, яких значно вище. Банківська політика, в області інвестиційних вкладень, повинна удосконалюватися шляхом перетворення кредиту в знаряддя досягнення ефективності інвестицій. При характеристиці ефективності інвестицій, як відомо, розрізняють показники для макрорівня – народного господарства в цілому, окремих регіонів і галузей, а також окремих підприємств. Останні органічно випливають з першого, є часткою случаємо показника народногосподарської ефективності. У процесі розподілу ресурсів капітальних вкладень у цілому по країні, по територіях і галузям, показники економічної ефективності інвестицій визначають віднесенням їхній до національного доходу країни. Що стосується використання позичкового фонду підприємствами, те порівняльні варіанти вкладень оцінюються і приймаються до кредитування на основі локального критерію ефективності вкладень, що характеризуються величиною приросту прибули стосовно його вкладень, що викликали.

При цьому, однак, потрібно враховувати наступне: критерієм економічної ефективності є всілякий розвиток продуктивних сил суспільства. У цьому зв’язку, при оцінці ефективності інвестицій, по-перше, враховується виробництво тих благ, що служать названими цілям, і, по-друге, поряд з вартісними показниками (прибули, витрат виробництва) враховуються інші фактори (обмеження), що випливають з необхідності виконання загальнодержавних задач розвитку і найчастіше незбіжні з показниками економічного ефекту. До них відносяться витрати по впровадженню досягнень технічного прогресу, по матеріальному забезпеченню фундаментальної науки, що сприяють поліпшенню показників використання трудових і матеріальних ресурсів, зрушення в структурі капітальних вкладень і розміщенні об’єктів будівництва, зв’язані з комплексним розвитком регіонів, проведення політики розвитку міст, екологічних заходів і т.д.

Таким чином, задача банківської діяльності полягає в тому, щоб за допомогою найбільш доцільних форм і методів кредитних відносин сприяти підвищенню ефективності інвестицій в економіку і тим самим забезпечувати єдність вимог суспільства і його господарських одиниць у ході економічного процесу. Ціль банківської діяльності по кредитуванню – сприяти форꗬÁ‹Йደ¿ကЀ⋀
橢橢쿽쿽Й ꖟꖟ೚[1]ɫlٜٜٜ٬ټټټڐ冰冰冰8凨Ť卌ƴڐͮ唌唌"售售售售@啮喊[1]$襤ȠפּL¥ټ喚售售喚喚вності. Це означає: по-перше, що кредитні вкладення направляються в об’єкти з високими народногосподарськими показниками віддачі і, навпаки, неминуче роблять ‘відтік’ при низьких показниках; по-друге, що державне регулювання довгостроковим кредитуванням повинне визначати головні параметри в роботі банків по цьому напрямку, а його діяльність складається у виборі ефективних напрямків кредитування, що відповідають інтересам банку, як комерційного центра і тих вкладників, що надали свої засоби в розпорядження позичкового фонду. Тим самим, порівняльна оцінка пропонованих рішень в області інвестиційних вкладень, придбання і використання нової техніки, а також вибір переважних призначень кредиту – специфічні форми економічної діяльності банківської системи. У цьому ж змісті можна говорити і про кредитоспроможність підприємств, здатності їхній з найбільшою ефективністю використовувати додаткові ресурси. Проводячи своєрідний конкурс кредитоспроможності своїх клієнтів, банки тим самим сприяють найбільш ефективному розміщенню кредитів, гарантують своєчасне повернення вкладникам засобів, мобілізованих банками для кредитування, підтримують еластичність грошового обігу.

Важливо, щоб кредитний відсоток за інвестиції в реальне виробництво стимулював інтерес кредитоотримувача до кращого використання цієї форми поповнення засобів. Попит на довгостроковий кредит на капіталовкладення повинний регулюватися обов’язком сплати в термін визначених платежів з відсотками, тому що бюджетні форми фінансування вкрай обмежені в силу незбалансованості бюджету, особливо в період перехідного характеру економіки.

Тому, на мою думку, варто проводити удосконалювання кредитної політики, при якій, з одного боку, гарантувалися б інтереси банків, а з іншого боку – забезпечувалося підвищення зацікавленості ринкових суб’єктів в одержанні кредитів під інвестиційні проекти. Ну і при всім цьому, насамперед, ні в якій мері б ні були якимсь образом принижені інтереси держави. До стимулів користування кредитом можна віднести: по-перше, право вибору кредитоотримувачем пріоритетних об’єктів вкладень виходячи з орієнтації на ринкову кон’юнктуру; по-друге, можливість відрахування у фонди споживання додаткових засобів у результаті використання більш ефективних проектів.

При дослідженні сутності довгострокового кредиту як ринкової категорії, а також банківської діяльності як найважливішої сторони регулювання і керування ринковими процесами, варто чітко розрізняти конкретні умови їхнього здійснення.

В економічній літературі висловлювалися судження (наприклад, Г.Д. Новиков) про те, що на відміну від короткострокового довгостроковий кредит повинний мати строго цільовий характер, тому що різко розрізняються умови організації різного роду діяльності. Таким чином, улаштовується пооб’єктний підхід при виборі цілей кредитування, причому під об’єктом розуміється конкретний вид діяльності із властивої йому швидкістю кругообігу.[18]

Банківське довгострокове кредитування знаходиться в прямому зв’язку із системою ціноутворення, формування і розподіли прибутку, комплексу нормативних актів, що регулюють інвестиційний процес і, саме головне, рівня інфляційних чекань. Найбільше розвитку кредит і його інструменти впливу на ефективність одержують в умовах развитой ринкової інфраструктури, і лише в цих умовах високої ринкової організації керування інвестиційною діяльністю можуть проявитися всі переваги довгострокового кредитування в порівнянні з бюджетної й іншими дотаційними формами фінансування капітальних вкладень.

При розгляді переваг довгострокового кредитування капітальних вкладень найчастіше зупиняються на тих додаткових методах стимулювання інвестиційного процесу, якими банки одержують можливість користатися в порівнянні з бюджетним фінансуванням. Звичайно, ця обставина має дуже велике значення, тому що підвищення ефективності інвестицій у значній мірі визначає ефективність усієї національної економіки.

На мій погляд, подолання на ділі розходжень між централізованими і нецентралізованими джерелами інвестицій відбудеться в міру посилення процесів формування ринкової інфраструктури: створення холдингових центрів (виробничих, науково-виробничих, промислових і т.д.) інвестиційних фондів і банків, трастових компаній, а також широкої приватизації державної власності. Великі господарські об’єднання, особливо промислові, що охоплюють діяльність підприємств цілої чи галузі підотрасли, є самостійними капиталовкладниками. Будучи самооплатними господарськими комплексами, вони покликані будуть забезпечувати і єдиний для усіх видів вкладень режим фінансування капітальних вкладень. Поряд з капітальними вкладеннями, необхідними для виконання соціальних, військових і інших програм, інвестиції для рішення великих народногосподарських задач, що виходять за межі компетенції й інтересів підприємства, галузі, ще визначене час будуть здійснюватися на основі бюджетної форми фінансування капітальних вкладень (хоча і тут можливе самофінансування: концерни, холдинги, фірми на часткових початках беруть участь у фінансуванні спільних програм). Але основна частина інвестицій використовується усередині окремих галузей. Саме по собі зміна народногосподарських пропорцій відбувається, здебільшого, у результаті інвестицій у ту чи іншу галузь економіки, що складає ‘слабке’ структурну ланку господарства. Довгострокові капітальні витрати так само, як і ті, котрі не зв’язані з одержанням безпосереднього комерційного ефекту в рамках поточного чи середньострокового періоду, можуть і повинні фінансуватися у формі довгострокового кредитування. Гнучка політика термінів надання кредитів дозволить тут використовувати банківський контроль за інвестиціями на всіх етапах кругообігу засобів – від планування і до запровадження в дію основних фондів.

Довгострокове кредитування виступає головним джерелом підкріплення ресурсів інвестицій лише за умови, що механізм ринкової діяльності підприємств сполучається з оптимальним оподатковуванням прибутку й інших фінансових засобів, особливо в дійсний період, що характеризується вкрай низкою інвестиційною активністю. І тут необхідно відзначити, що інвестиційна криза є найбільш глибоким в економіці і для його подолання необхідні радикальні міри. Сьогодні в держави вкрай обмежені можливості нарощування централізованих капіталовкладень, що у свій час були основним інвестиційним ресурсом. Необхідно відзначити, що хочемо ми цього чи ні, але при новій економічній ситуації централізовані інвестиції усе більше будуть утрачати пріоритетне значення в здійсненні інвестиційних програм. Тому украй важливо освоїти механізм залучення приватного капіталу в сферу інвестиційної діяльності. Украй негативну роль у фінансуванні вкладень грає масова несплата податків українськими господарськими суб’єктами. За існуючими оцінками, у державну скарбницю нині не надходить 40 і більш відсотків фінансових ресурсів від податків.1

Крім того, добре відомо, що в умовах ринку особисті заощадження населення – це один з найбільш вагомих інвестиційних ресурсів. І, таким чином, проблема зводиться до створення в Україні цивілізованого ринку капіталу. Нині цей процес тільки розвертається.

Міністерством фінансів України розроблений комплекс мір, покликаних істотно прискорити формування фондового ринку. Створення фінансового ринку і його розгалуженої інфраструктури – важлива задача, від рішення якої залежить оптимізація інвестиційної діяльності і не можна допустити, щоб ринок цінних паперів придбав перекручені форми і вже в початковій стадії дискредитував себе в очах населення.

В даний час робляться визначені спроби створення умов для розвитку інвестиційної активності підприємств, тим більше, що розміри одержуваної підприємствами прибутку в багато разів перевищують їхні капітальні витрати. Однак, ще більше в справі створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності в економіки країни, має бути зробити. Особливо в тім, що стосується стабілізації фінансової системи, зведення до прийнятного рівня інфляції, тому що в умовах неплатежів, неконтрольованого росту цін, всяка інвестиційна діяльність носить спекулятивний характер і зорієнтована, у першу чергу, на підтримку існуючого положення, але ніяк не на формування майбутніх економічних умов для збільшення виробництва продукції , відновлення асортименту, поліпшення якості товарів і послуг.