Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.

Найбільш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, є філософія неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо) Аквінського (1225 –1274).

Родоначальником неотомізму є Фома Аквінський, його теологічне вчення, яке Енциклікою Папи Льва ХІІІ (1879) визнано єдино істинною філософією, що відповідає усім християнським догматам. Неотомізм (від нео… і томізм (від імені Томмазо) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина католицизму. Виник у середині ХІХ століття. Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму, його основні принципи і постулати.

Основний томістський принцип, який взятий за основу і сучасним неотомізмом, це: “філософія – служниця богослів’я”. У “Католицькому словнику” про це мовиться таке: філософія є нею тому, що “по-перше, вона прокладає дорогу для віри, встановлюючи, наприклад, …
духовну природу душі, буття бога і т.д.; далі, тому, що, хоч вона і не може довести істини одкровення, вона може показати, що вони не є такими, що явно суперечать розуму; в-третіх, тому, що в усіх випадках, коли філософія і теологія стикаються, філософ зобов’язаний, коли з’являється необхідність, виправити свої висновки у відповідності з вищою і найбільш достовірною істиною віри. Це схоластична аксіома, що ніщо не може бути істинним у філософії, що визнається неправильним у теології” (Цит. по: Современная буржуазная философия. М., 1978, стор. 415). Схоластичними аксіомами були у вченні Фоми Аквінського і такі принципи як принцип гармонії віри і знання, примат віри над знанням (знання не повинно суперечити вірі, якщо це не так, то воно повинно бути відкинуто як неприйнятне); принцип ієрархії (принцип Піраміди: на вершині абсолютна божественна свідомість, все інше – у її підніжжя); принцип творіння всього існуючого богом. Всі ці принципи є основоположними у сучасному неотомізмі. Авторитет Аквінського дуже високий у католицькому світі. Його називають “пророком”, “святим”, який передбачив і з’ясував багато сучасних філософських проблем. Вчення Фоми, заявляють неотомісти, дає істинні відповіді на всі світоглядні проблеми людини. “Усім тим, хто нині хоче істини, – писав Марітен, – ми кажемо: ідіть до Фоми”.

Чому ж сучасні католицькі філософи так підносять Фому і його схоластичне вчення, котре відповідало рівню розвитку суспільства у ХІІІ столітті? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно розглянути дуже важливу особливість релігійної філософії, а саме: її доступність, зрозумілість, простоту викладу. Без цього не можна зрозуміти, чому філософське вчення схоласта ХІІІ століття стало необхідним, прийнятним у ХХ столітті. Вчення Фоми Аквінського як раз і мало таку особливість, як відносна простота доведення релігійних постулатів, доступність, певна спрощеність в поясненні складних проблем розвитку природи, людина і суспільства.

Візьмемо, для прикладу, п’ять способів доведення буття бога. Скажемо так: Фома добре знав філософію, особливо античну, особливо філософію Платона і Арістотеля і використав їх вчення для обґрунтування теології. У католицькій філософській доктрині є вісім способів доведення буття бога, п’ять з них обґрунтував Фома Аквінський. Ось вони, ці п’ять способів:

1) бог існує на основі загальної причини. Аргументація: все у світі має свою причину, а це означає, що є “причина причин”, нею є бог;

2) на основі наявності руху. Аргументація: все у світі рухається, рух – невід’ємний атрибут природи. Це означає, що хтось зробив “перший поштовх”, хтось дав “початок рухові”. Цей початок рухові дав бог;

3) на основі випадковості усіх конечних речей світу. Це означає, що за випадковістю стоїть необхідна істота. Цією необхідною істотою є бог;

4) на основі недосконалості творінь людини робиться висновок, що є щось найдосконаліше і цим найдосконалішим є бог;

5) на основі доцільності і того порядку, котрий існує у Всесвіті. Ця існуюча доцільність лише підтверджує, що її може створити лише бог.

Сучасні неотомісти доповнили розробку Фоми Аквінського ще трьома доведеннями буття бога, а саме:

6) психологічним (наявність бога у свідомості доводить те, що він є насправді. Бо якщо є бог у свідомості, то він є також і в дійсності);

7) моральним (чому всі люди мають ідентичні моральні принципи? Тому, що бог засновник світового морального порядку);

8) історико-юридичним (це доведення здійснюється на документально-історичній основі – діяння Ісуса Христа, як сина божого, його вчення, народження, розп’яття, воскресіння тощо).

Предметом філософії неотомізму є, звичайно, бог, його діяння як творця Всесвіту, вірування в нього. В гносеології неотомізм всіляко обмежує раціональне пізнання, бо є, мовляв, істини, які недоступні йому. Це – божественні істини, які можуть бути предметом віри, а не науки. Межами пізнання є лише світ речей, які створені богом. Що ж торкається релігійних догм, то вони знаходяться за межами раціонального пізнання і не можуть бути її предметом. Буття бога повинна бути доведено лише на основі тих речей, котрі він створив. Теологія – це наука вищого рангу, вона вивчає абсолютне, божественне і сама не потребує ніякого обґрунтування. Неотомістська філософія від початку і до кінця – у вченні про природу, людину, їх пізнання – теоцентрична, спрямована на абсолютне утвердження, обґрунтування і виправдання релігійного світорозуміння.

загрузка…

Соціальна філософія неотомізму зорієнтована на жорстоку критику як соціалізму (радянського зразка), так і капіталізму з його соціальними вадами. Особливо така орієнтація церкви стала можливою з приходом у Ватикан Карела Войтили – краківського кардинала, який був обраний Папою Іваном Павлом ІІ. Папа у свої вже немолоді роки відвідав понад 100 країн світу. Веде величезну пропагандистську діяльність, спрямовану не лише на зміцнення релігії, але й на захист обездолених, бідних, пригнічених. Капіталістичну систему Папа називає антинародною. Папа пропонує “евангелізувати капіталізм”, сподіваючись на те, що ця система вбере в себе християнські цінності, повагу до людини, до обездолених на всій планеті.