Культурологічна та соціологічна

Інтелектуалістська

Релігійної філософії

Сцієнтистська парадигма, згідно якої найпершим завданням філософії постає обслуговування науки і при тому та перш за все саме методологічне обслуговування. На першому плані туг знаходяться аналітична філософія, неокантіанство, напрями різнобічних досліджень науки (наприклад, параметричний аналіз науки). В межах даної парадигми розроблені та використовуються: а) методи дослідження логіки та мови науки, тобто методи логічного аналізу, лінгвістичного аналізу, розроблення процедур філософської конвенціальності; б) методи операціонального дослідження науки, інструменталізму, конструктивізму; в) методи системно-структурного аналізу. ■> Антропологічна парадигма (спрямування філософського пізнання на …
людину як на перший предмет дослідження в усіх її властивостях та проявах), в межах якої широко представлені методи, спрямовані на самопізнання: а) метод феноменологічного аналізу (інколи доповнений так званим "ейдетичним" аналізом); б) методи герменевтики та герменевтич-ного дискурсу; в) методи структуралізму та деконструкції; г) методи інтроспекції та дескрипції; д) інколи — методи семіотики, семантики та лінгвістики. ■^ Онтологічна парадигма (намагання окреслювати явища людського буття з позиції їх найперших засад та як елементів цілісного універсуму): а) методи категоріального аналізу; б) методи феноменології; в) методи так званої трансцендентальної аналітики. ■* Культурологічна та соціологічна парадигми (осмислення дійсності крізь позицію, згідно якої всі феномени людського буття пов’язані виключно із соціальними та культурними процесами): а) метод системно-структурного аналізу; б) методи статистичного аналізу; в) методи структуралізму; г) методи феноменології; д) методи семіотики, психолінгвістики, дескрипції, герменевтики та ін. "¥ Інтелекту алістська парадигма (філософському дослідженню підлягають перш за все та переважно процеси людської інтелектуальної діяльності, як-от- мислення, пізнання, обгрунтування, прояснення та ін.): а) методи логічного аналізу; б) методи категоріального аналізу; в) методи трансцендентальної аналітики; г) методи феноменології та ейдетики; д) методи герменевтики, структуралізму, лінгвістичного аналізу, семантики та семіотики; є) методи та принципи діалектико-логічного аналізу. ->■ Парадигма релігійної філософи більш-менш послідовно слідує методологічним вирішенням середньовічної філософії і використовує: а) методи екзегетики; б) апофатики та катафатики; в) методи логічного аналізу. В наш час релігійна філософі використовує також і інші філософські методи — структуралізму, трансцендентальної аналітики, герменевтики та ін. Одне лише перерахування провідних парадигм сучасного філософствування та застосованих у їх межах методів свідчить, що деякі методи використовуються різними парадигмами, а тому їх можна вважати найбільш виправданими або авторитетними. Придивимося до цих методів уважніше. Метод феноменології або ейдетичного аналізу. Засновник цьогометоду німецький філософ Е. Гуссерль не вважав феноменологію методом, але певним філософським світобаченням, проте найчастіше феноменологія розумілась і використовувалась саме як метод. За Е. Гуссерлем, феноменологія це феноменологічна дескрипція, тобто ретельне описування того, що і як ми маємо у свідомості. Сутність феноменологічного методу -^ визнання того, що людина завжди та всюди має справу лише із феноменами; -^- хоча традиційно феномен розуміється як з ‘явлення, проте насправді він не являє нічого, окрім себе самого, тобто весь зміст феномену поданий у ньому самому; -^ феномен не молена поділити на матеріальне та духовне, він є надане, те, що є в нашому сприйнятті; ■^ у феномені важливо розрізняти інтенціональне переживання та інтенціональний предмет: інтенціональне переживання це чуттєве, тобто червоне, овальне, приємне та ін., а інтенціональний предмет — це центр, фокус переживань та їх носій; ■^ переживання мінливі, нюансовані, а інтенціональний предмет являє собою граничну межу, до якої може бути віднесене все, що переживається; поза предметом переживання втрачають зміст та навіть не ідентифікуються; •^ через це предметність свідомості постає у ідеалізованих вимірах, тобто стабільною, незмінною; феноменології "^ логічного аналізу ■^ категорайіьного аналізу ^" діалектики системно- структурного аналізу герменевтики транцендентальної аналітики

Інтенціональне переживання Е.Гуссерль називав "ноезою", а предметне ядро інтенціонального сприйняття "смислом" або "поемою"; взяте цілісно воно утворює образ сутності певного феномену, тобто "ейдос" (у платоні-вському смислі). "Ейдетичний аналіз" феномена, таким чином, передбачає окреслення смислового ядра у будь-якому нашому сприйнято. Відповідно, феноменологічний метод передбачає проведення аналізу того, що і як постає в людській свідомості при, наприклад, сприйнятті певних суспільних, мистецьких, культурних або політичних явищ. Звідси і випливає широке застосування феноменології у різних напрямах філософії та у різних філософських науках (соціології, естетиці, політології, культурології). Сам Е. Гуссерль наполягав на тому, що застосування його філософії допоможе кожній галузі пізнання знайти остаточні, а тому й вічні предметні окреслення своїх об’єктів, і, отже, перейти від проблематичного пізнання до надійного, незмінного та продуктивного. Застосування феноменології у філософії повинно було би перевести філософію із стану дискутування та непевності у стан справжньої (за Е. Гуссерлем, "строго’Г) науки. Проте реальне застосування феноменології сприяло лише більш точному та усвідомленню аналізу духовних процесів, у тому числі допомогло науці перейти від наївно натуралістичного розуміння свого предмету до його категоріальних окреслень, що й сприяло виникненню понять "фізична реальність", "хімічна реальність"’, "соціальна реальність" та ін. Колишній учень Е.Гуссерля, німецький філософ М.Хай-деггер побачив в інтенціональному предметі свідчення неодмінної та неминучої присутність буття у будь-яких наших відношеннях до дійсності і поклав феноменологічну ейдетику в основу свого онтологічного вчення.

загрузка…

Методи логічного аналізу. ֳметоди застосовуються для дослідження текстів, висловлювань, суджень. Вони досить численні і можуть стосуватися як окремих понять, так і наукових теорій.

Основне в цих методах полягає у тому, що поняття, судження, тек-W сти перевіряються за ступенем їх відповідності нормам логіки, тоб-Ф то таким нормам, які були виведені із самоспостережень людської думки та постали обов ‘язковими задля того щоби остання була правильно вибудованою, не спотворювала свій зміст та ін.

Елементарні вимоги логіки були сформульовані ще Аристотелем — творцем першої теорії логіки, і вони зводились до трьох законів так званої формальної логіки, тобто логіки, спрямованої на дослідження форм думки. Ці вимоги передбачали, що в процесі розгортання думки: а) не можна губити або підміняти предмет думки (А-А); б) не можна про той же самий предмет висувати твердження, що взаємно виключають одне одного (або А, або не-А); в) коли ж про предмет висуваються протилежні твердження, то правильним може бути лише одне із них (А або не-А, а третього не може бути). В подальшому розвитку логіки виникли і інші, загалом численні логічні правила та вимоги; врешті була створена математична логіка, логіка символізованих форм та логічних відношень, яка сьогодні широко використовується в аналізі наукових положень та теорій.

Сучасна аналітична філософія, а також наукознавство значною мірою базуються на використанні математичної логіки, поєднуючи її із проведенням аналізу мови науки.

Методи категоріального аналізу. ֳметоди застосовують для дослідження засобів та результатів наукової та дослідницької діяльності. Йдеться про виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу, тобто категорій. Категорії у спрощеному варіанті це основні, найбільш загальні понятті певної науки. Більш точно це ті поняття, що окреслюють якісну специфіку предмету пізнання певної галузі знання, тому лише за переліком категорій ми досить часто можемо сказати, про яку галузь пізнання йдеться (наприклад, якщо ми назвемо такі категорії: крапка, лінія, відрізок, кут, площина та ін., стане ясно, що йдеться про геометрію).

^Оскільки категорії характеризують якість предмету пізнання (або знання), то, можна сказати, що вони фіксують ті пункти в нашому мисленні, через які ми обов’язково повинні пройти, якщо хочемо рухатись в межах певної предметної сфери, або обминаючи які ми не зможемо правильно окреслити предмет нашої уваги.

ЪОтже, категоріальний аналіз передбачає: а) виділення категорій даної галузі знання чи пізнання; б) встановлення типів зв’язків між ними; в) системний розгляд співвідношення категорій, оскільки останні виправдовують себе лише в системі; відсутність системних зв’язків між: категоріями свідчить або про те, що наше пізнання непевне, фрагментарне, або ж просто помилкове. Методи категоріального аналізу можна використовувати у будь-яких науках. В межах системно-структурного аналізу по-сьогодні досліджуються зв’язки так званих загальнонаукових категорій.

Метод системно-структурного аналізу. Цей метод має досить широке застосування з тої простої причини, що він вимагає розглядати будь-що як таке якісно цілісне утворення (систему), яке складається із певних складових (елементів), що включені в цілком певні сталі зв’язки між собою (структура). Такому підходу підлягає будь-що, а особливо ті явища, які, наприклад, не можна піддати математичному обчисленню (соціальні, психічні та ін.). Метод системно-структурного аналізу мав і має численні деталізації та окремі розробки. Сюди можна віднести:

>системні дослідження (тут наголос падає на системність, системну якість та ін.);

У функціональний аналіз (тут на перший план виходять ті функції, які можуть виконувати системні об’єкти);

У метод комплексного підходу (що вимагає залучати до аналізу всі елементи певного цілого).

Нарешті, на грунті системно-структурного підходу виникли такі авторитетні в сучасній філософії та культурології методи, як структуралізм(К. Леві-Стросс) та деконструкція(Ж. Деррида). Завдання структуралізму його творець, французький антрополог та культуролог К. Леві-Строс вбачав у тому, щоби виділити найперші сталі одиниці у діяльності людського інтелекту. Для цього він вдався до вивчення міфології, оскільки саме в міфі людина не лише сповіщає певний зміст, а й не володіє методами його вибудовування, тобто тут свідомість виказує те, що працює у ній в якості її вихідних утворень. Врешті з’ясувалося, що таким утворенням (або структурою) постає діяльність медіації — опосередкування: людина наштовхується в своєму сприйнятті дійсності на певні кричущі, несумісні альтернативи, які вона намагається звести до більш простих та звичних опосередкувань (наприклад, таємницю народження та смерті звести до посіві та жнив).

^Структуралізм мав широке застосування у соціології, політології, культурології, у мистецтвознавстві, особливо — у літературознавстві; він дозволив пояснити, чому саме у пізнанні відбувається рух зведення невідомого до відомого. Деконструкцію часто розглядають як особливий варіант структуралізму, оскільки тут також стоїть завдання виділити найперші утворюючі чинники тексту, але шляхом своєрідного розкладання тексту на його первинні елементи.

Від діяльності М. Хайдеггера у XX ст. починається поширення такого методу, як герменевтика та герменевтичний дискурс.Справа у тому, що М. Хайдеггер, прийшовши до висновку про те, що людина завжди перебуває "при-бутті", вважав, що її основним завданням стає не опанування буттям (що неможливо), а його розтлумачення. Мистецтво ж тлумачення того, що є прихованим, від часів олександрійської філософської традиції називалося герменевтикою (не плутати із екзегетикою як способом входження у глибинний зміст священних текстів!).

-fc Згідно із герменевтикою основним завданням людини постає внутрішнє прояснення, розтлумачення ситуацій власного життя. Найпершою умовою такого підходу є прийняття подібних ситуацій як таких, що виводять у відкритість, доступність дещо неочевидне. Герменевтика передбачає: а) проведення співвідношень міме текстом, підтекстом та контекстом; б) виявлення людського змісту у будь-яких текстових утвореннях; в) здійснення процедур розуміння на основі первинного прийняття того змісту, з яким стикається людина в своїх спілкуваннях із дійсністю.

Нарешті, варто прояснити особливості таких методів, як трансцендентальна аналітика:йдеться про дослідження змісту таких понять, які називаються трансценденталіями: на відміну від уні-версалій, тобто узагальнень, трансценденталії утворюються шляхом включення змісту певних часткових понять в єдину лінію зв’язків і, таким чином, разом із збільшенням обсягу таких понять збільшується і їх зміст (в універсаліях же навпаки: чим ширшим є їх обсяг, тим біднішим зміст).

Трансцендентальний аналіз передбачає виділення типів " зв ‘язку, в який включаються часткові змісти, проведення їх ідеалізації, введення будь-якого часткового змісту в тотальну та непорушну цілісність, яку несе трансценденталія.

& Отже, методологічна панорама сучасної філософії ще раз засвідчує нам її поліфонічний характер, її схильність до терпимого прийняття різноманітних варіантів філософствування. Окрім того, це є безумовним свідченням складностей сучасного людського світооріє-нтування та самоосмислення, наявності різноманітних вимірів сучасної онтологічної ситуації людини. Реальність сучасної людини

постає все більше суб ‘єктивно акцентованою, духовно заглибленою, такою, в якій вже неможна провести однозначні межі між: реальним у традиційному сенсі та віртуальним, людським та позалюдсь-ким, — все це і відображає методологічна ситуація сучасної філософії.

Діалектико-логічного методу(або методу розгляду діалектики)

буде присвячений наступний розділ.