Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.

Однією з провідних течій суспільної думки 20 ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо людини та її місця в світі.

Сьорена К’єркегора (1813-1855) першим сформулював поняття “екзистенція” – як внутрішнє буття що поступово переходить у зовнішнє.

У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині – Мартін Хайдегер, у Франції – Жан-Поль Сартр, Камю, Марсель, в Італії – Нікколо Аббаньяно.

Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію 20 ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. …
Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, тощо. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, проблема свободи та відповідальності, проблема часу як характеристики людського буття.

Важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. З точки зору Сартра і Камю, трансценденція є “ніщо”, яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентного, пов’язуючи з ним життя і долю людини. Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу вирішити два основних напрямки в екзистенціалізмі: релігійний та атеїстичний. Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, “трансцендентного” виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального “Я”. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Цим буттям є людина, людська реальність.