БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ

ДИНАМІЧН , СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ, БАГАТОРІВНЕВЕ,(мікро-, макро-, мегарівні)

ЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОНСТРАТИВНЕ

Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:

по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;

по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку "всього з усім";

по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрар-хізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси — це процеси субатомарного рівня, макропроцеси ~~ це рівень тіл, мегапроцеси — це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званого "великого об "єднання", яка б дала змогу пов’язати всі ці рівні єдиними закономірностями, …
але наразі такої теорії не існує;

по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сутнього є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;

по-п’яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв’язок суб’єкта та об’єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб’єкт постає органічною часткою світу як об’єкта.

У зв’язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого — через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.

Отже, буття є справді складноорганізованою, ієрархічно побудованою та енергійно самоконцентрованою системою. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з ‘явленнях набуває форми просторово-часових співвідношень.

Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. ^ Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси,опору матеріалу та силових взаємодій.

Духовне буття позапро-сторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, неможна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним (прямо чи опосередковано), а, значить те, що має просторово-часові характеристики.

Але за всіх відмінностей у статусах матеріального та духовного (ідеального) буття все ж постає як єдине та взаємопов’язане. У гегелівській концепції буття окреслене як єдність простору й часу, множинності та єдності, ідеальності та реальності. Природа тут окреслена як інобуття духу, як його постійна демонстрація через розмаїття та зміну форм. Реальну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здавна усвідомлює природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в людській діяльності ми бачимо принципову спорідненість матерії і духу, ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності складається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації, що їх ми розглянемо в подальших розділах.

Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому розділі):

> монізм — розуміння буття як єдиного у своїй основі;

> матеріалізм — субстанцією світу є вічна та нескінченна матерія;

> ідеалізм — субстанцією світу є дух, ідея;

загрузка…

> дуалізм — визнання двох коренів буття — матеріального та духовного -рівноправними і взаємодіючими;

> плюралізм — розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ;

> субстащіалізм — визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність;

> реїзм — позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;

> організм (або організмизм) — позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов’язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення;

> механіцизм — позиція, згідно з якою елементи світобудови пов’язані суто зовнішньо, тобто механічно;

> динамізм — коли світ постає рухливим;

> статичність — світ у своїй основі незмінний.

неоргашчні процеси нежива природа (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси та їх структурні елементи);

органічні процеси жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);

світ людського буття (географічне середовище, техніка, матеріальне виробництво, суспільство з його підструктурами, буття осо бистості, світ духовності суспільної та індивідуальної свідомості);

Висновки

В сучасній філософій поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб’єктно-об’єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона у нас) і в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.