Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха.

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872) — видатний німецький філософ, спочатку один з послідовників Гегеля, пізніше — творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву "антропологічний матеріалізм". Упродовж деякого часу — професор Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці "Думки про смерть та безсмертя" (1830). Основні праці: "До критики філософії Гегеля" (1839), "Сутність християнства" (1841), "Основні положення філософії майбутнього" (1843), "Сутність релігії" (1845), "Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози" (1833) та ін.

Антропологічна філософія Л.Фейєрбаха

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейєрбахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. …
Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії". Інакше кажучи, повинна бути якась нова синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що "нова філософія" повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини зовсім немає. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.

Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до Бога) наділяється в Фейєрбаха родовим смислом—це любов статева, родоутворююча, що включає в себе і любов до дітей, тобто до продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в себе закон Любові як деяку над цінність, дати йому увійти в "серце" людей, змінюючи вплив релігії.

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об’єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії. Але недостатньо лише розуміти природу релігії, вважає Фейєрбах, — критикувати її означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема — на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.

загрузка…